Нещодавно вийшло велике текстове інтервʼю Судакова, можливо вже останнє у ролі гравця «Шахтаря» виданню про фешн і спортивну культуру SoccerBible. Sport Market Review підготували переклад статті у нас на сайті. Посилання на оригінальну статтю додаємо — можете самі ознайомитись.

***

Для Георгія Судакова футбольне поле — це не просто трава й розмітка. Це його прихисток, випробувальний майданчик і спосіб виживання. Від юнацьких років в академії «Шахтаря» до дебюту в Лізі чемпіонів проти «Реала» у 18 років — його злет став відображенням хаосу та стійкості сучасної України.

Це гравець, загартований війною, батьківством і невгамовною амбіцією. Судаков говорить з такою спокійною чіткістю, яка прорізає будь-який шум. Його виваженість вражає — особливо враховуючи, що йому лише 22. Півзахисник «Шахтаря» несе на собі не тільки тиск очікувань — він несе стійкість нації, спадок клубу і власну історію, сформовану війною, родиною та беззаперечним талантом. Народжений у Брилівці Луганської області у 2002 році, шлях Судакова — від надії академії до одного з найбільш обговорюваних півзахисників Європи — наповнений як емоціями, так і статистикою.

Та не лише гра на полі привертає увагу. За межами стадіону Судаков будує щось глибше, особисте і тривале. Він — батько, чоловік і нова культурна фігура, який поєднує моду, родину та благодійність з рідкісною щирістю. Фотосесії з дружиною Єлизаветою, плейлист з 21 Savage і «Океаном Ельзи», візити до онкохворих дітей у Києві — все це частина його життя, в якому сила проявляється і поза футболом.

Ставши нещодавно володарем Кубка України з «Шахтарем» після серії пенальті проти «Динамо», та на фоні чуток про трансфер, ми поспілкувалися з Судаковим про футбол, батьківство, моду, вірність, втрати й спадок — і про те, чому футбол сьогодні як ніколи дає надію.

Це не просто гравець у русі. Це людина, сформована моментами.

Ти вже майже десять років у «Шахтарі». Що означає цей клуб для тебе? І наскільки важким буде можливий від’їзд?
Я прийшов у «Шахтар», коли мені було 14. Це не просто клуб — це мій другий дім. Я виріс тут як футболіст і як людина. Це місце, де в мене повірили, коли ще ніхто мене не знав. Перші емоції, матчі, перемоги, поразки — усе пов’язано з цим клубом.

Залишити «Шахтар» буде дуже складно. Це не просто зміна команди — це як залишити частину себе. Але я розумію, що футбольна кар’єра коротка, і іноді доводиться ухвалювати складні рішення. У будь-якому разі я завжди буду вдячний цьому клубу та всім, хто був частиною мого шляху.

Цього літа тебе активно пов’язують з клубами АПЛ. Що для тебе означав би переїзд за кордон?
Це був би великий крок. Професійно — новий рівень, інша швидкість гри, інший стиль, конкуренція на топовому рівні. Грати в АПЛ — мрія для багатьох, і я — не виняток. Якщо з’явиться така можливість, я хочу бути готовим на 100%.

Особисто це теж велика зміна: нова країна, мова, культура. Але саме такі виклики змушують рости. Я люблю виходити із зони комфорту. Якщо буде правильний клуб і правильний момент — чому б і ні?

Твій дебют у ЛЧ був проти «Реала». Що найбільше запам’яталося з усього часу в «Шахтарі»?
Цей дебют я не забуду ніколи. Мені було 18, перший матч у Лізі чемпіонів — і одразу проти «Реала». Це були емоції, які важко описати: страх, захват, гордість — усе одночасно. Саме тоді я зрозумів, що мрії збуваються, якщо багато працювати.

Але якщо чесно, то найбільше запам’ятовується весь шлях. Від академії до першої команди, через злети і падіння — кожен крок робив мене сильнішим. Я вдячний «Шахтарю» за віру навіть у найважчі часи.

Який клуб ти бачиш як наступний крок? Яке середовище шукаєш?
Я не будую ілюзій, але чесно — я хочу перейти в клуб, де є чітка футбольна філософія. Де довіряють молодим і розвивають їх. Де тренер бачить у мені не просто чергового трансферного гравця, а частину команди.

Наступний крок — це не просто трансфер. Це важливе життєве рішення. І воно має бути зваженим.

У 2022-му твоє життя змінилося. Розкажи про момент, коли ви ховались у бункері з вагітною дружиною.
Це був один із найстрашніших моментів мого життя — початок повномасштабної війни. Ми прокинулись від вибухів, як і мільйони українців, і за кілька годин уже були в бункері в Києві. Моя дружина тоді була вагітна, і найбільше я боявся не за себе — а за неї та нашу дитину. Це відчуття безсилля не забудеться ніколи.

Як ти залишався фізично і морально готовим, коли футбол практично зник з життя?
Це був надзвичайно важкий період. Було багато невизначеності, але я розумів, що не можу себе втратити. Йшлося не лише про фізичну форму — а й про ментальну силу. Підтримка близьких допомагала. Я весь час нагадував собі: це закінчиться, і я маю бути готовим, коли це станеться.

Ти казав, що війна забрала в тебе мрію про футбол. Як ти знайшов сили повернутися?
Спочатку здавалося, що все зупинилось. Футбол став далеким, майже безглуздим на тлі всього. Важко було тренуватись, коли лунали сирени, і майбутнє було туманним.

Але з часом я зрозумів: саме футбол дає мені сили. Це мій спосіб боротися, показати, що ми не здаємось. Команда, родина, тренери — всі підтримували. Кожне тренування стало не тільки фізичним навантаженням, а й емоційною терапією. Я згадав, навіщо почав. І це дало віру.

Яку роль футбол відіграє у твоєму відновленні після вторгнення? Як змінилося твоє ставлення до нього?
Футбол став моїм порятунком. Він дав мені опору, рутину, відчуття контролю. Це вже не просто гра — це спосіб триматися, рости, мріяти.

Тепер я бачу футбол не лише як кар’єру. Це спосіб об’єднувати людей, давати надію і нагадувати, що навіть у темряві є світло.

Багато молодих українців зараз дивляться на тебе. Що б ти їм сказав про віру і витривалість?
Не втрачайте надії. Ми народилися в непрості часи — але саме тому ми сильні. Кожен день — це шанс стати кращим, навіть коли важко.

Стійкість — це не про ідеальні умови. Це про те, щоб не здаватися. У мене теж були сумніви. Але я завжди пам’ятав, чому почав. Тримайтесь за свою мрію. Вона варта боротьби. Крок за кроком ми будуємо майбутнє нашої країни — разом.

Ти багато говориш про родину. Як батьківство змінило тебе?
Це змінило все. Тепер усе, що я роблю — на полі й поза ним — має глибший сенс. Я відчуваю більшу відповідальність. Хочу бути прикладом.

Я став спокійнішим, дорослішим. На полі — більше холоднокровності, вдома — більше розуміння, що життя більше за футбол. І це дає щоденну мотивацію.

Ви з дружиною очікуєте другу дитину. Як поєднуєш батьківство з життям професійного футболіста?
Це виклик. Футбол вимагає багато, а з другою дитиною на підході ще більше відповідальності. Але підтримка в родині — це все. Моя дружина — мій тил.

Я використовую кожну вільну хвилину, щоб бути присутнім — не тільки фізично, а й емоційно. Баланс не завжди ідеальний, але він справжній. І він дає мені силу.

Останнім часом ти проявляєш себе в моді та стилі життя. Що тебе приваблює в цьому світі?
У мене завжди були інтереси поза футболом — і мода один із них. Це спосіб виразити себе, свою індивідуальність. Це інший світ, але він теж потребує впевненості й дисципліни.

Я люблю експериментувати, шукати власний стиль, надихатись іншими. Це допомагає мені рости як особистість і бачити світ ширше.

Як мода допомагає тобі проявити себе?
Стиль — це спосіб говорити без слів. Через те, що я ношу, я можу показати, ким я є і як себе почуваю. Це не про бренди чи тренди — це про щирість.

Коли я комфортно почуваюся у своєму образі — приходить тиха впевненість. Мода дозволяє мені бути більше, ніж футболістом — бути собою.

Чи уявляєш себе в майбутньому як модель чи засновник бренду?
Я ніколи не ставив собі таку ціль, але й не виключаю цього. Мене приваблює творчість і самовираження. Якщо з’явиться правильна ідея — щира й змістовна — чому б і ні?

Зараз мій фокус — це футбол. Але цікаво знати, що є інші сфери для зростання.

Є хтось у світі моди, хто тебе надихає?

Я не женуся за трендами. Мене надихає мікс — стрітстайл, класика, усе, що має настрій і характер. Люблю, коли одяг говорить сам за себе.

Мені дуже близький стиль Льюїса Гамільтона. У ньому є баланс бунтарства й елегантності, який я поважаю.