Переклад інтерв’ю The Athletic з президентом Ла Ліги Хав’єром Тебасом із доповненнями від автора телеграм-каналу El Futbólico.

Влада іноземних власників у європейському футболі стає все більшою. Переможець Ліги чемпіонів минулого сезону «Манчестер Сіті» належить королівській родині Абу-Дабі. Інший фіналіст міланський «Інтер» контролюється китайським конгломератом. 

Під час трансферного вікна домінують клуби, які витрачають гроші, що надходять з-за меж їхніх країн. Американські власники «Челсі» знову витрачають значні кошти. Суверенний фонд Саудівської Аравії вливає більше грошей у «Ньюкасл». Катарські спонсори «ПСЖ» знову дуже активні на ринку. Тим часом в іспанському футболі все набагато спокійніше. Так, мадридський «Реал» вже витратив 103 мільйони євро на Джуда Беллінгема, 20 на Арду Гюлера, 5 на Франа Гарсію та півмільйона на оренду Хоселу і може додати до цього списку Кіліана Мбаппе, який взагалі претендує на те, щоб стати найдорожчим трансфером в історії футболу, в той час як «Барселона» шукає бодай-якийсь спосіб підсилити склад. Обидва клуби не належать нікому окрім своїх вболівальників, проте різняться рівнем управління та керівників.

Інший підхід Ла Ліги

Жоден інший клуб Ла Ліги не витрачатиме велику кількість грошей на нових гравців, щоб порадувати своїх вболівальників і потенційно стати новим претендентом на трофеї вдома чи у Європі. Це не тому, що іноземні власники заборонені в Іспанії, або тому, що жоден зовнішній інвестор не бачить цінності в цій країні, а тому, що фінансові правила Ла Ліги були спеціально розроблені, щоб зупинити власників і директорів клубів від використання власних грошей для того, щоб змусити клуби не витрачати більше, ніж вони можуть собі дозволити, як сказав президент Ла Ліги Хав’єр Тебас.

«Ми відкриті для інвестицій, але не так, як в Англії, де власники приходять, щоб покрити збитки клубу і підвищити зарплати гравцям, – каже Тебас. Тож замість того, щоб мати шість «Феррарі», гравці мають дев’ять. Це не дуже добре для фінансової стійкості, такого не буває в жодній іншій індустрії у світі. Те, що відбувається в Прем’єр-лізі та з державними клубами, в кінцевому підсумку дестабілізує всіх в індустрії».

В іспанському футболі є іноземні інвестори, але в набагато менших масштабах, ніж в Англії, Франції чи Італії. Протягом сезону 2022–2023 сім клубів Прімери мали неіспанських власників: «Валенсія», «Еспаньйол», «Альмерія», «Майорка», «Ельче», «Вальядолід» і «Жирона». Ще три клуби вищого дивізіону, «Атлетіко Мадрид», «Севілья» та «Кадіс», мали інвесторів з інших країн, які володіють лише невеликими частками цих клубів.

У Сегунді шість клубів мали закордонних власників, а також фіналісти плей-оф за підвищення в Сегунду – «Алькоркон» та «Кастельйон». Ці власники та інвестори приїжджають звідусіль: Сінгапур, Китай, США, Мексика, Аргентина, Бразилія, Саудівська Аравія, Катар та Абу-Дабі. Серед найвідоміших осіб – Пітер Лім з «Валенсії», Роналдо Назаріо з «Вальядоліда» та Туркі Аль-Шейх з «Альмерії».

Існують також інвестиційні фонди, що базуються в США: «777 Partners» має невеликий відсоток акцій «Севільї», а «Ares Management» володіє 34 відсотками компанії, яка контролює мадридський «Атлетіко».

Підсумкова таблиця Прімери сезону 2022–2023 не була сприятливою для цих команд та їхніх власників. З семи команд, що контролюються іноземцями лише «Майорка», що належить американській компанії, та «Жирона», що належить «City Football Group», в кінці сезону мали шанси на єврокубки, але зрештою фінішували в середині таблиці. «Валенсія» Ліма посіла 16-те місце, врятувавшись від вильоту завдяки вихованцям. «Альмерія» Аль-Шейха перебувала в зоні вильоту, поки її не врятував пенальті, забитий за три хвилини до кінця сезону. Трійка вилетівших в лиці «Вальядоліда» Роналдо (18-те місце), «Еспаньйола» Чен Яньшена (19-те) та «Ельче» Крістіана Брагарніка (20-те).

Цей очевидний провал іноземних інвестицій привернув багато уваги в Іспанії. Вболівальники «Валенсії» та «Еспаньйола» влаштували гнівні протести своїм власникам. «Іноземним власникам може бути важко зрозуміти культуру клубу та ліги, і не лише в Іспанії», – говорить одне з джерел, яке, як і всі джерела в цій статті, говорило на умовах анонімності, щоб не ставити під загрозу ділові відносини.

Однак, у самих клубах все не так однозначно. Три клуби, які вилетіли, рухалися між дивізіонами ще до того, як їхні нинішні власники прийшли в команду. І більше половини команд Прімери починають кожен сезон, знаючи, що виліт для них є цілком можливим.

«Як іноземні, так і іспанські власники можуть працювати добре або погано», – каже іспанський топ-менеджер одного з п’яти клубів, що перебувають у п’ятірці найгірших в лізі. «Потрібно дуже гарно працювати, щоб створити хорошу команду, звідки б ви не прийшли. Це повинні бути футбольні люди, з досвідом і талантом».

Існують величезні відмінності у витратах на трансфери серед клубів з іноземним капіталом. Ліма вітали як рятівника, коли він прибув до «Валенсії» у 2013 році, враховуючи його зв’язки з Жорже Мендешом, серед клієнтів якого був Кріштіану Роналду. Але ситуація зіпсувалася, коли клуб став покладатися спочатку на гравців, які «частково належали» інвестиційному фонду Ліма «Meriton», а нещодавно – на численні кредитні угоди. Китайська «Rastar Group», яка володіє «Еспаньйолом», витратила понад 100 мільйонів євро на різних гравців за останні шість років, але без особливої віддачі. Відколи Роналдо очолив «Вальядолід» (у 2018 році), найбільше грошей було сплачено за ізраїльського центрального нападника Шона Вайсмана – склав 4 мільйони євро. Власник «Ельче» Брагарнік – аргентинський агент, який використовував свої особисті контакти для підписання контрактів. Зв’язки «Жирони» з «Сіті Груп» принесли їм гравців, серед яких їх найкращий бомбардир минулого сезону Таті Кастелланос. «Майорка» побила свій клубний рекорд, підписавши Ведата Мурікі за 8 мільйонів євро минулого літа, крок, який також виявився успішним.

Тобто інвестори чи просто люди, які приходять в іспанські клуби, часто роблять це мотивами, які не завжди співпадають зі спортивними успіхами. Для деяких перемоги є приємним бонусом до особистих цілей. Проте, і це може змінюватися.

Клуби, що вилетіли із Прімери, у Сегунді знайдуть більше команд з іноземними капіталами. За останні 18 місяців «Спортінг Хіхон» був куплений мексиканською компанією «Orlegi Sports», «Blue Crow Sports» зі штаб-квартирою в Техасі поглинула «Леганес», лондонська «Amber Capital» взяла під контроль «Реал Сарагосу», а мексиканська «Grupo Pachuca» купила контрольний пакет акцій «Реал Ов’єдо». Усі чотири клуби у своїх перших сезонах під новими власниками фінішували в середині турнірної таблиці. Три інші клуби Сегунди з іноземними грошима досягли протилежних результатів. Китайська «Гранада» стала чемпіоном. «Альбасете» несподівано вийшов у плей-оф під керівництвом венесуельсько-ліванського власника Жоржа Давида Кабчі. А от «Малага» зазнала катастрофічного вильоту до третього дивізіону, під час чого суд намагався відібрати клуб у катарського власника Абдулли Аль-Тані (того самого, який колись вклав купу грошей, привів в команду Мануеля Пеллегріні та зіркових гравців, а потім повністю забив на клуб через те, що влада міста не дозволила йому втілити свої бізнес-плани на ексклюзивних умовах).

Кожен з цих проектів дуже різниться – походженням власників, їхніми планами та цілями щодо клубу, а також досвідом та компетентністю їхнього керівництва. Спільним для них є те, що вони підпорядковуються дуже суворим правилам щодо того, скільки грошей вони можуть інвестувати, і як ці гроші повинні бути витрачені.

На відміну від Англії та багатьох інших країн, жоден власник не може прийти і одразу витратити мільйони власних грошей, сподіваючись на миттєвий стрибок команди у конкурентному рівні. Це пов’язано з характером фінансового контролю, яким пишається президент Ла Ліги Тебас.

Десятиліттями всі клуби в Іспанії теоретично належали їхнім уболівальникам, але на практиці ними часто керували багаті та просто впливові місцеві сім’ї. У 1990-х роках іспанський уряд намагався встановити більший контроль, змусивши їх стати анонімними компаніями. Deportivas (SAD) – або «Спортивні товариства з обмеженою відповідальністю». Лише «Барселона», «Реал Мадрид», «Атлетік Більбао» та «Осасуна» залишаються у власності своїх членів (socios). Перетворення на компанії SAD не завадило президентам і директорам клубів витрачати кошти не за призначенням, а потім збанкрутувати, не сплачувати податки і не розраховуватись з гравцями та місцевими постачальниками.

У період з 2004-го по 2012 рік більше половини професійних клубів Іспанії ввели адміністрації, щоб уникнути виплат кредитів у повному обсязі. Сам Тебас дуже добре знає цю історію, оскільки став відомим, як юрист, який допомагав клубам (або їхнім власникам) керувати цими адміністраціями. Він був обраний президентом Ла Ліги у 2013 році за підтримки групи менших клубів «G30», включаючи «Райо», «Бетіс» і «Херес», на які він сам раніше працював під час суперечливих банкрутств.

Прибувши до штаб-квартири Ла Ліги у 2013 році, Тебас створив відділ економічного контролю, який встановлює загальний ліміт витрат на команду для кожного клубу на кожен сезон. На відміну від фінансового фейр-плей УЄФА, ці ліміти встановлюються заздалегідь, не дозволяючи клубам витрачати більше, ніж вони можуть собі дозволити, і створювати непідйомні борги. Тобто УЄФА діє постфактум, а Ла Ліга навпаки, на випередження. До речі, УЄФА з впровадженням нового ФФП теж буде діяти на випередження, так як клуби не зможуть витрачати більше певного відсотку від свого доходу.

«Найбільше я пишаюся тим, що зробив іспанський футбол стійким, – каже Тебас. – Раніше клуби не платили податки, не утримували своїх гравців і спонсорів, а просто йшли на ліквідацію і залишали всіх без зарплати. Це було ганебно для клубів та їхніх вболівальників. Зараз Ла Ліга є фінансово стійкою – клуби платять зарплати лише з тих доходів, які вони можуть зібрати. Я пишаюся тим, що ми досягли цього, не через нав’язане нам ззовні, а завдяки наполегливій праці самих клубів».

Одним із наслідків фінансового контролю стала зміна профілю інвесторів, які приходять в іспанський футбол. Попередня відсутність контролю приваблювала таких сумнозвісних фігур, як Ахсан Алі Саїд з «Расингу» та Дмитро Пітерман з «Алавеса», а також Аль Тані з «Малаги» та Лім з «Валенсії». Ті, хто зараз очолюють клуби Ла Ліги, зазвичай розглядають ці суворі обмеження як перевагу для довгострокового зростання. Саме про це писалося вище – все має властивість змінюватися.

Фінансовий контроль Ла Ліги також означає більш передбачувані та рівні умови для інвесторів, які вважають, що вони можуть створити конкурентну перевагу та більш розумно використовувати дозволені ресурси. Колишній генеральний директор «Х’юстон Астрос» Джефф Лухноу очолив групу «Синіх Ворон», яка поглинула «Леганес» влітку 2022 року, з планом використати свої знання статистики та скаутингу, щоб отримати перевагу над конкурентами.

«Мені дуже подобаються кроки, які зробила ліга, щоб запровадити фінансовий контроль, справжній фінансовий контроль, а не на словах, – сказав Лухноу минулого літа. – Це дозволяє вам конкурувати за іншими факторами, окрім того, наскільки заможним є ваш власник і наскільки він готовий втратити гроші, щоб допомогти команді стати кращою».

Тебас і його команда створили в Іспанії систему, де важлива не тільки і не стільки кількість грошей, скільки якість роботи. Якщо брати приклад, який всім буде зрозумілий, то можна знову повернутися до двох «класичних» клубів. В середині 2010-х і «Реал», і «Барса», перебували приблизно в одній точці фінансового розвитку, на деяких етапах каталонці навіть показували кращі цифри доходів (проте витрати теж були космічні). Але ось тут і вийшов на перший план рівень роботи керівництва клубів. Поки у синьо-гранатовій частині Іспанії були Бартомеу (а зараз є Лапорта), у столиці спокійно та виважено свою роботу виконував Флорентіно Перес та його команда. Найбільше різниця у рівні цих людей проявилася під час коронавірусу: «Барса» не змогла впоратися з ФФП та зниженням доходів, у підсумку чого пішла у кризу, «Реал» у цей час скористався тим, що багато років тримав фонд заробітних план на рівні, близькому до ідеального (трохи більше 50% від доходів) і завдяки цьому вже влітку 2021 року був готовий віддати хоч 200 мільйонів за Мбаппе, а зараз за повідомленнями ЗМІ та офіційного фінансового звіту, має у «скарбиці»+кредитній лінії, до якої клуб взагалі не торкається, біля 500 мільйонів євро, які можна витрачати куди душа побажає.

Правила Ла Ліги діють як перепона для тих, хто хоче купити швидкий успіх, як це сталося в Англії за останні 20 років з «Челсі», «Манчестер Сіті», а тепер і з «Ньюкаслом». Лише 30% грошей, інвестованих новими власниками клубів Ла Ліги, можуть бути витрачені на гравців, решта має піти на інфраструктуру, таку як стадіони, тренувальні бази, молодіжні системи та міжнародний маркетинг. Це той фактор, який дає більш рівні можливості конкуренції для клубів з власниками та клубів, які витрачають те, що самі ж заробляють.

Більшість керівників клубів та джерела в індустрії визнають, що реформи Тебаса впорядкували історичну фінансову плутанину. Але деякі з них також стверджують, що суворі правила зараз стримують більшість іспанських клубів від швидкого зростання, яке вони могли б отримати в іншому випадку, чи за рахунок інвестування особистих коштів у купівлю гравців, або через використання зв’язків в індустрії для укладання комерційних чи спонсорських угод, які виходять за межі того, що Ла Ліга вважає справедливою ринковою вартістю.
«Через те, як все влаштовано, я не зміг би привезти сюди Неймара, навіть якби він прийшов безкоштовно», – сказав президент «Реал Сарагоси» Рауль Санллехі минулого року.

Дехто каже, що це стримує клуби Ла Ліги від конкуренції з колегами з інших країн як у європейських змаганнях, так і на трансферному ринку. Сьомий успіх «Севільї» в Лізі Європи минулого місяця, коли вона вибила «Манчестер Юнайтед», що належить Глейзерам, багато хто сприймає як виняток, який підтверджує правило. Все більше керівників і директорів клубів вказують на те, що такі клуби Прем’єр-ліги, як «Астон Вілла», «Брайтон» або «Вест Гем» (не кажучи вже про «Ньюкасл» чи «Челсі») можуть легко прийти і забрати гравців практично з будь-якого клубу, що не входить до трійки найкращих в Іспанії.

«Я розумію обережність Ла Ліги, тому що іспанський футбол був у руїнах багато років тому, і вони це виправили, – каже керівник клубу, який щойно вилетів з Прімери. – Але вони також забрали силу порівняно з іншими лігами».

«Американські та інші інвестори не дивляться на Ла Лігу через обмеження на те, скільки вони можуть інвестувати», – каже інший керівник, який має досвід роботи з американськими та близькосхідними інвесторами в європейському футболі.

Тебас не погоджується з тим, що правила витрат є перешкодою для прогресу іспанського футболу, стверджуючи, що модель Прем’єр-ліги або державного клубу з величезними особистими інвестиціями просто не є правильним шляхом до довгострокового успіху для Ла Ліги.

«Клуби захищені правилами, які ми їм даємо, – каже він. – Не те, щоб Хав’єр Тебас вирішував, що клуб може робити. Правила були затверджені клубами, щоб захистити себе. Ми пристосовуємося до обставин, щоб клуби могли продовжувати свою діяльність у майбутньому».

У цих словах Тебаса, особисто я бачу щось схоже на гру в казіно. Він йде шляхом стабільності та виваженності, контролю витрат, зменшення боргів та мінімальної залежності від обставин та сподівається, що підхід АПЛ та клубів-держав є мильною бульбашкою, яка повинна лопнути, рано або пізно. Правий він чи ні, покаже лише час.

«Барселона», «СVC» та різні види важелів

Дехто вбачає в проблемах «Барселони» останніх років доказ того, що правила не працюють належним чином: попередні директори погоджували величезні трансферні суми та зарплати, які згодом не змогли виплатити, що призвело до того, що клуб накопичив борги у розмірі понад 1 мільярд євро. Тебас вважає, що ситуація з «Барсою» свідчить про те, що правила працюють.

«Було введено режим жорсткої економії, що змусило нинішніх директорів клубу вжити заходів, щоб забезпечити життя на «Камп Ноу». «Барса» зазнала великих збитків, запрацював фінансовий контроль, і він працює, – каже Тебас. – Вони були змушені продати багатьох гравців, не змогли підписати інших, і їм доведеться продовжувати продавати гравців. Але вони не збанкрутували, заплатили податковій і своїм гравцям. Їхній випадок набагато більш відомий, але багато інших клубів також не змогли підписати гравців. Це не так, як в Англії, коли власник просто приходить і вкладає купу грошей».

В останні роки в іспанський футбол вливаються значні кошти з-за кордону, але не від окремих власників клубів. 2021 року Ла Ліга отримала майже 2 мільярди євро від фонду «CVC Capital Partners» в обмін на частку телевізійних доходів ліги протягом наступних 25 років. Ці гроші CVC супроводжуються дуже суворими інструкціями, згідно з якими лише 30% можуть бути витрачені на трансферні збори або зарплати гравців, а решта має бути інвестована в інфраструктурні проєкти, затверджені керівництвом Ла Ліги. Знову ж таки, основна увага приділяється захисту клубів та сталому зростанню, а не циклічним витратам на гравців, каже Тебас.

«У нас є модель інвестування в інфраструктуру з CVC, де 70% з 2 мільярдів євро йде на поліпшення стадіонів, тренувальних майданчиків, міжнародний брендинг, цифрові плани, – каже він. – Через рік з невеликим ми дуже задоволені цією моделлю, яка принесе плоди за три роки, а не за одну ніч. Клуби в цьому переконані». 

Більшість керівників і директорів клубів з іноземним капіталом, дійсно підтримали угоду з CVC. «Мадрид», «Барселона» та «Атлетік Більбао», які перебувають у власності сосьйос, залишилися осторонь і навіть подали до суду на Ла Лігу, щоб домогтися скасування угоди (хоча каталонці нещодавно змінили свою позицію з цього приводу). Деякі представники індустрії кажуть, що угода з CVC популярна серед нинішніх власників, оскільки вона збільшить вартість їхнього клубу і вони зможуть продати його за кращою ціною протягом декількох років. Інші хотіли б, щоб обмеження на витрати були послаблені, оскільки це зробило б їхні клуби більш привабливими, скажімо, для американських хедж-фондів або державних інвестиційних фондів Близького Сходу. «Атлетіко», «Валенсія» та «Севілья» – всі вони розглядаються як клуби, що потенційно можуть бути продані, якщо пропозиція буде достатньо великою. Структура SAD ускладнює процес продажу, і Іспанія є єдиною з п’яти провідних європейських ліг, де немає жодного клубу, акції якого перебувають у вільному обігу.

Хаотичність деяких клубів, з великою кількістю конкуруючих груп акціонерів і сімей, також може бути проблемою, як це виявили «777» у «Севільї» (американська інвестиційна компанія, яка володіє за даними різних джерел від 6 до 12% клубу). Керівник одного з клубів, що вилетів з Прімери цього сезону, каже, що з його досвіду роботи в іспанському футболі в останні роки, окрім фінансового контролю Ла Ліги, існує багато інституційних проблем, які змушують зовнішніх інвесторів замислитися двічі.

«Якби хтось на кшталт інвесторів, які купили клуби в Англії, справді захотів би купити іспанську команду, ніщо не могло б їх зупинити, – каже він. – Але існує занадто багато невизначеності, інституційних проблем, Суперліга, політична боротьба, судові справи, суддівські скандали».

Однак поза проектом CVC «Мадрид» і «Барса» вже почали залучати іноземні інвестиції, уклавши угоди з американськими фондами, які профінансували реконструкцію стадіонів «Сантьяго Бернабеу» і «Спотіфай Камп Ноу». Мадридський клуб, наприклад, заключив угоду з компанією Sixth Street строком на 20 років щодо експлуатації «Бернабеу» після завершення реконструції (приблизно осінь-зима цього року). За це «Реал» отримав одразу 360 мільйонів євро, а доходи з нефутбольних подій протягом строку контракту будуть розподілятися 70/30% на користь клубу. За попередніми та позитивними оцінками, загальний дохід клубу зі стадіону зросте до неймовірних 400 мільйонів на рік, за більш скромними – близько 300 млн.

А от «Барселона» пішла трохи іншим шляхом і зробила себе більш фінансово вразливою у майбутньому продавши відсоток від своїх телеправ та інші активи клубу, завдяки чому змогла підписати кілька футболістів минулого літа, проте вже зараз зіткнулася з ще більшими проблемами – у каталонців тепер не стільки проблеми з ФФП, скільки з наявністю грошей.«Це питання до самої «Барселони», – каже Тебас.

Розподіл грошей від телебачення: війна Переса та Тебаса

Одне з питань, яке турбує іноземних інвесторів – це нерівномірний розподіл доходів від телебачення. У 2021-2022 роках, останньому сезоні, дані якого є публічними, «Мадрид» і «Барса» отримали по 160 млн євро, «Севілья» – 87 млн євро, «Бетіс» – 66 млн євро, «Райо», «Ельче» і «Мальорка» – близько 46 млн євро. Це контрастує з більш рівномірним розподілом у Прем’єр-лізі, де клуб з найвищими доходами отримує в 1,8 рази більше, ніж клуб з найнижчими доходами. Тебас стверджує, що централізація телевізійних прав, досягнута у 2015 році всупереч запеклому спротиву президента «Мадрида» Флорентіно Переса, зробила іспанське ігрове поле більш рівним, ніж воно було.

«Флорентіно витіснило цунамі клубів, малих, середніх і великих, які знали, що систему потрібно змінювати, – каже Тебас. Флорентіно досі каже, що відчуває погане ставлення до себе з боку іспанської ліги, що він отримує замало для того, щоб мати змогу конкурувати з командами Прем’єр-ліги».

Не всі в іспанському футболі згодні з тим, що нинішній статус-кво є найкращим з можливих.

«Я думаю, що розподіл прибутків можна значно покращити, – каже керівник одного з клубів з іноземним капіталом, – адже решта з нас приречені страждати щороку».

Дехто вважає, що допуск інвесторів в інші клуби – це спосіб врівноважити фінансову міць «великих двох».

«Чому б не дозволити власнику (саудівцю) «Альмерії» вкласти мільйони і поборотися за перемогу в Ла Лізі?» – запитує інший керівник клубу.

Тебас залишається повністю впевненим, що правила і норми служать на благо іспанського футболу, і, здається, зовсім не переймається тим, що його ліга втрачає сотні мільйонів, які інвестуються в інші ліги, такі як англійська, французька та італійська.

«Я вечеряв з власником великого французького клубу, не «ПСЖ», який сказав, що вклав у свій клуб 600 мільйонів євро, – розповідає Тебас, – я сказав, що ви не вклали ці гроші, ви їх знищили, ви їх ніколи не повернете. Щоб подолати багато викликів, які на нас чекають, ви повинні бути сильними, з чіткими правилами і хорошою підтримкою з боку команд. Я не вважаю інші ліги настільки сильними, враховуючи виклики, з якими вони зіткнуться».