Рік тому в українській асоціації футболу відбулися великі зміни, у результаті виборів з одним кандидатом – президентом став Андрій Миколайович Шевченко. Очевидно, що кращої з точки зору відомості і футбольного політичного статусу персони знайти було неможливо.

Перші плани роботи на чолі федерації дійсно виглядали амбітні і конструктивно. Обіцянка зробити відкритими фінанси – однозначно добре. Обіцянка підвищити якість арбітражу і боротися за чесність – однозначно добре. Діджиталізація – мастхев. Нові спонсори – теж лайк.

Як для старту – це дійсно результативно, проте всі знають, що у демократичному суспільстві, будь-який керівник втрачатиме рейтинг. Не помиляється той, хто нічого не робить. Почали робити – звісно будуть помилки, це нормально. Проте нам здалося, що певні з них не мають шансів на системні виправлення, а реагування буде ситуативним і від випадку до випадку.

Сьогодні, 11 лютого в Будинку футболу відбулася прес-конференція на якій Андрій Шевченко презентував результати роботи і відповідав на питання журналістів.

З однозначно позитивних моментів ми би виділили:

1. Схоже на те, що журналісти дійсно ставили питання, які хотіли, давали запитати навіть тим, хто відверто негативно ставиться до Шевченка (це про Бурбаса, якщо що)
2. З розподілу бюджету видно, що суттєво хочуть вкладатись в юнацький і молодіжний футбол!
3. Доволі великі витрати на 2025 рік закладені на розвиток арбітражу (на рівні витрат на національну збірну!). Це може свідчити про амбіції керівництва УАФ стати першими, хто системно вивів українських футбольних арбітрів на світовий рівень суддівства. Андрій Шевченко навіть висловив сподівання, що український арбітр працюватиме на Чемпіонаті Світу 2026.
   
4. Андрій Шевченко дійсно виглядає людиною, що мріє залишити яскравий слід в функціонерстві українського футболу (ймовірно хоча б на рівні зі спортивним, проте буде дуже складно).

А далі ми зупинимось на тих моментах, які видалися нам доволі суперечливими, бо наштовхнули на певні висновки:

Андрій Миколайович погано впорався із складними питаннями: відверто провокативне питання щодо резиденства Великобританії вивело президента УАФ з рівноваги, це було доволі помітно. Хоча якби не переживання, нічого немає страшного відповісти “так, це мені не заважає працювати на благо українського футболу”. Намагання перевести відповідь на прес-службу виглядало як спроба не відповідати на питання, яке Шевченко сам ідентифікував як незручне.

Певні питання створили уявлення, що робота УАФ має не системний характер в деяких чутливих операційних зонах: наприклад питання про скаутинг і критерії відбору до збірних, а також про трекінг молодих українських талантів футболу, що розʼїхались по світу через війну. Відповіді Шевченка були доволі розмитими і здалося, що Андрій Миколайович сам чітко не знає який статус цих питань і наскільки ефективна в них робота УАФ.

Питання щодо виїзду фубтолістів за кордон підсвітили нерозуміння Шевченком суспільної значущості футболу всередині країни. Андрій Миколайович відповів, що УАФ тут “ні до чого”, проте забув, що національна федерація перш за все відповідає за розвиток футболу в країні. Було очевидно, що можна все списати на основну функцію федерації: ми підтримуємо спортсменів у виїзді закордон, щоб вони розвивалися і несли користь суспільству через футбол, – таку відповідь би сприйняли. Проте саме намагання відсторонитися від ситуації виглядає доволі слабким кроком, бо вина за відʼїзд купи гравців після зборів клубів (в тому числі гравців збірних) була перекладена президентом УАФ на Міністерство спорту. Позицію ж очільника федерації ми так і не почули.

Маркетингові питання виглядають абсолютно недопрацьованими. Так показали новий автобус збірної – гуд, але як щодо стратегії? Рік пройшов, а нам знову розказали, що адідас – це класний партнер. При цьому промовчали про те, що молодіжні і юнацькі збірні досі грають у Joma. Фан-шоп, який запускається “від сили” за 2 місяці, вже рік як не створений, обіцяють в квітні, та й обіцяє не голова УАФ маркетинг, а прес-секретар конференції. З презентації голови маркетингової компанії незрозуміло які конкретні цілі на 2025 рік, задекларований плановий прибуток ніяк не планується інвестувати, принаймні про це зовсім нічого не сказано.

і НАЙГОЛОВНІШЕ, з усього що ми побачили, є враження, що слабкою стороною Андрія Шевченка є саме корпоративна ефективність. Наче і по всім напрямкам звітують відповідальні особи, проте відсутнє враження, що цей корабель працює “як швейцарських годинник”. Схоже на керівництво “від приїзду до приїзду”. Ми нормально відносимося до іноземних поїздок Шевченка – він дійсно ікона українського спорту і дуже ефективний в закордонній діяльності, проте виглядає, що йому не вистачає сильного корпоративного менеджменту під собою, такого від “operational excellence” якого перехоплюватиме дух у звичайних споглядачів презентації роботи УАФ.

Можливо виправлення мінусів, що ми помітили сьогодні, прийде з часом. В той же час, ймовірно плюси і очевидні позитивні зрушення принесуть великі плоди у майбутньому. Тоді ми заберемо свої слова про відсутність системної корпоративної ефективності в УАФ, але станом на зараз: все доволі очікувано і прагматично, власне як гра збірної. Наче сильно ніде не провалилися, але і проривів і стрибків уверх не прогнозується.