Скандал із олімпійським призером Іллею Ковтуном та його зміною громадянства України на громадянство Хорватії поставив нас перед питанням: ця ситуація спортивною зрадою або вироком державному спортивному менеджменту України?

Ми наведемо ще кілька прикладів, які одразу ж спадають на думку, проте в усіх цих прикладів дуже схожа мотивація, спортсмени жаліються на умови або несправедливість. При цьому наша спортивна система, яки витратила гроші на виховання спортсмена, очевидно втрачає інвестоване.

Семен Новіков: від 2-го номеру збірної України до Олімпійського чемпіона з Болгарії

Семен Новіков, талановитий борець греко-римського стилю, був чемпіоном Європи 2020 року у ваговій категорії до 87 кг, виступаючи за Україну. Однак через сильну конкуренцію зі сторони Жана Беленюка, олімпійського чемпіона та лідера збірної у цій категорії, Новіков мав обмежені можливості для виступів на міжнародній арені. У 2023 році він завершив процес зміни громадянства та почав представляти Болгарію. Вже у 2024 році на Олімпійських іграх у Парижі Новіков здобув золоту медаль для нової країни

Антон Плєсной: українець з медаллю Олімпіади для Грузії

Антон Плєсной, український важкоатлет, у 2018 році прийняв рішення виступати за Грузію. Основною причиною такого кроку стали незадовільні умови для спортсменів в Україні та розбіжності з національною федерацією. На Олімпійських іграх у Токіо 2020 року Плєсной здобув бронзову медаль у ваговій категорії до 96 кг, представляючи Грузію.

Ірина Кіндзерська: медаль Олімпіади з дзюдо під прапором Азербайджану

Українська дзюдоїстка Ірина Кіндзерська, яка раніше представляла Україну, у 2017 році прийняла рішення виступати за Азербайджан. Основною причиною цього кроку стали кращі умови для тренувань та фінансова підтримка, яку їй запропонували. На Олімпійських іграх у Токіо 2020 року вона здобула бронзову медаль у ваговій категорії понад 78 кг, вже виступаючи за Азербайджан. Цей успіх викликав змішані емоції серед українських уболівальників: з одного боку, це досягнення талановитої спортсменки, з іншого — втрачена нагода для України.

Який висновок робити суспільству?

Історія з Ковтуном цікава ще й тим, що перехід відбувається вже після того, як спортсмен став лідером збірної, завоював медаль. Очевидним є і той факт, що федерація гімнастики доволі резонансно фігурувала у скандалах цього року, що не додає балів державній системі в цьому скандалі.

Одним з важливих показників є той факт, що немає відвертого засудження з боку відомих українських спортсменів, наприклад Ольга Харлан доволі стримано прокоментувала ситуацію з Ковтуном:

Це рішення спортсмена, я не можу це коментувати. Я не знаю, якою була ситуація до цього, я не знаю, які там мали умови… Це все-таки більша тема до гімнастів. Моя позиція щодо цього – це рішення спортсмена.

При цьому, в одному з останніх інтверʼю Стелли Захарової було відверто багато серйозних звинувачень на адресу тренерки Іллі та самого спортсмена, чого вартує лише така фраза:

Тренерка Ковтуна – зрадниця. Зміна громадянства Ковтуна була спланованою

В той же час, сама Стелла Георгіївна не дуже чітко комунікувала із суспільством щодо резонансу навколо проведення чемпіонату України з гімнастики і сумнівних витрат на нього. Очевидним є лише той факт, що керівниці зараз вигідна ця ситуація, адже вона залишилася в Україні (навідміну від спортсмена і його тренерки). В тому числі на боці Захарової тепер і аргументи щодо витрат 15 мільйонів на підготовку Ковтуна, адже це звучить більш голосно за скандал з непрозорим тендером.

У будь-якому випадку, важливо чітко відділити одне від іншого.

Точно можна стверджувати, що ситуація образлива для українського суспільства, питання залишається відкритим: проте чиєї вини більше?

І що ж тут більше зіграло роль? Недолугість системи чи зрада спортсменом?