Це зараз рідко яка професійна команда обходиться без логотипа спонсора, а в більшості випадків їх декілька на різних ділянках форми. Так було далеко не завжди. До того, що можна добре заробляти на рекламі, клуби прийшли поступово. Деяким навіть довелося долати певні заборони заради цього, що в наш час виглядає досить дивно. Але те, що для нас зараз абсолютна буденність раніше сприймалось як щось нове, незвичне і може навіть неправильне. У цьому матеріалі ми згадаємо випадок, який призвів до справжньої революції в італійському футбольному бізнесі. 

Де знайти гроші на трансфер

Вітчизняні фани італійського футболу зі стажем, який сягає хоча б трансляцій на СТБ, точно пам’ятають «Перуджу». Це зараз команда в Cерії С, але на початку нинішнього сторіччя вона встигла пограти в еліті та запам’ятатись завдяки ексцентричному тренеру Серсе Космі. Наприкінці 70-х років «Перуджа» теж грала у Серії А та переживала найкращі моменти у своїй історії. Навіть на скудетто претендувала у сезоні-1978/79, але в підсумку залишилась другою. В клубі розраховували на подальший прогрес. 

І їм дуже хотілось підписати форварда «Віченци» Паоло Россі, майбутню легенду футболу, який пройде шлях від скандалу з договірними матчами та тривалою дискваліфікацією до перемоги на чемпіонаті світу у статусі головного героя турніру. Тоді він ще не мав такого статусу, але встиг сенсаційно стати найкращим бомбардиром чемпіонату, тож інтересу від нього не бракувало. У «Перуджі» серйозно націлились на Паоло з надією на те, що він зробить їх чемпіонами. Залишалось тільки знайти гроші та випередити всіх конкурентів.

Вихід є

Россі, зрозуміло, можна було купити тільки за велику суму. І вихід було знайдено. Домовились з макаронною фабрикою Ponte, яка дала їм 400 мільйонів лір за рекламу. Була тільки одна маленька проблема – реклама на футболках була заборонена. Виняток можна було зробити лише для виробників спортивної форми. І вихід було знайдено – «Перуджа» розмістила надпис… Ponte sportswear, нібито це не макаронна фабрика, а саме виробник спортивного одягу. 

Мету досягнуто

Федерації футболу Італії це не подобалось, «Перуджі» погрожували штрафами, але справу було зроблено – завдяки спонсорським грошам клуб придбав-таки Россі. Цікава деталь, що Паоло у своєму першому матчі за новий клуб проти «Роми» у Кубку Італії вийшов на поле без цього логотипу.

Річ у тім, що він мав особистий контракт з іншою харчовою компанією Polenghi Lombardo. Це було проблемою, але власники Ponte брати Альфредо та Маріно Міньїні не відмовились від співпраці з клубом.

Проти «традиційних ційнностей»

На той момент ідея про спонсорські логотипи на формі не була популярною, а багатьох вона відверто обурювала. Вважалось, що футболка має бути вільною від всіляких логотипів за виключенням емблеми самої команди. Президент «Інтера» Івано Фраїццолі навіть заявляв, що реклама на формі з’явиться «тільки через його труп». Але вже через пару років на футболках «нерадзуррі» вже було лого бренду Fiorucci. Обійшлось без трупів. 

Перемога над забороною

Клуб оштрафували на 20 мільйонів лір за несанкціоновану рекламу. Керівництво продовжувало наполягати на своєму: 23 березня 1980 року команда знову вийшла з лого Ponte sportswear. Цього разу і Россі не був виключенням.

І вони зрештою домоглись свого: заборону все ж скасували. І саме «Перуджа» увійшла в історію як піонер італійського футбольного рекламного ринку. 

Хепі-енду не вийшло

«Перуджа» так і не стала чемпіоном. У цьому ж сезоні 1979/80 в Італії спалахнув скандал – багатьох гравців підозрювали у причетність до махінацій з результатами матчів. Ця справа отримала назву «Кальчополі» і зачепила багатьох гравців, в тому числі й Россі, якого дискваліфікували на 3 роки, пізніше скоротивши відсторонення до 2 років. Команда стала сьомою у чемпіонаті й більше ніколи навіть не претендувала на скудетто. Але в історію вона увійшла, в тому числі й завдяки революційному спонсорському контракту з Ponte.